Колись давним-давно серед
мальовничої природи жили чоловік та жінка. Усе було б добре, та діток у
них не було. Нарешті, через багато років у хаті з’явилося двоє дівчаток:
одна білявенька з русявим волоссячком, а друга — чорнявенька з волоссям
чорним, як смола.
Збігали роки. Виросли дівчата
справжніми красунями, були серцем добрі, усім допомагали, батьків
радували та шанували. Припали до вподоби двом юнакам за свою вроду,
удачу і працьовитість. Ніщо не віщувало біди, але горе прийшло
несподівано. Оселився серед цієї краси страшний Змій. Якось пролітав він
над долиною, де дівчата вибілювали на сонці полотно, побачив їх і
вирішив узяти у полон. Перетворившись на чудового метелика, він сів на
травичку, а потім, перелітаючи з квітки на квітку, з кущика на кущик,
усе далі й далі заманював дівчат. Опинилися сестри у непролазних хащах,
де ані звір не проходить, ані пташка не пролітає. Метелика враз не
стало. Усе почорніло, закрутилося, заревіло. Перед ними став страшний
Змій. Схопив дівчат і поніс у своє царство. Плачуть дівчата, а він
регоче, реве, жалю їм завдає. Бо не любить слуга злого духу, щоб щастя
ходило між людьми, щоб добро панувало.
Плачуть дівчата і кидають по
одній волосині чорного і русявого волосся. Можливо, за цими волосинами
їх знайдуть юнаки і вони повернуться додому. І сталося диво-дивне:
добрий лісовий дух оживив їх і перетворив на чорні й червоні ниточки.
Прилетів Змій у своє царство, замкнув на важкі залізні замки полонянок і
ліг відпочивати.
Тим часом юнаки дізналися, що
дівчат украв змій і вирушили в дорогу їх рятувати та з неволі визволяти.
Довго йшли вони полями, лісами. Раптом побачили у траві чорні та
червоні ниточки. Здогадались вони, що це дівчата їм слід залишили.
Почали змотувати вони нитки у клубочки та так і підійшли до Змієвого
палацу.
Викликали Змія на бій. Він
вилетів розлючений, страшний, із ніздрів вогонь палає. Не було у хлопців
зброї, лише ниточки схрестили. І сталося диво: вони перетворились на
міцні мечі, що відразу відрубали по дві голови. Розправилися відважні
юнаки зі Змієм, упав палац — і лише купка попелу залишилася від нього.
Визволили хлопці полонянок й віддали їм решту чорних і червоних ниток.
Цими нитками хрестиками вишили дівчата чудо-сорочки. З вдячністю одягли
їх юнаки. Ще кращими і сильнішими стали. А дівчата всім рідним теж
повишивали сорочки. Бо на візерунках вишиванок були добрі обереги від
усього злого, подаровані добрим лісовим духом дівчатам-полонянкам.
Відтоді, кажуть старі люди, повелось вишивання. І де у хаті є вишиванки,
там рід живе добре і щасливо.
Комментариев нет:
Отправить комментарий