понедельник, 26 октября 2015 г.

Маленьким мандрівникам

 



Автор: на Комментариев нет:

Вишиванки

ЗВІДКИ 3’ЯВИЛИСЬ ВИШИВАНКИ?
   Колись давним-давно серед мальовничої природи жили чоловік та жінка. Усе було б добре, та діток у них не було. Нарешті, через багато років у хаті з’явилося двоє дівчаток: одна білявенька з русявим волоссячком, а друга — чорнявенька з волоссям чорним, як смола.
   Збігали роки. Виросли дівчата справжніми красунями, були серцем добрі, усім допомагали, батьків радували та шанували. Припали до вподоби двом юнакам за свою вроду, удачу і працьовитість. Ніщо не віщувало біди, але горе прийшло несподівано. Оселився серед цієї краси страшний Змій. Якось пролітав він над долиною, де дівчата вибілювали на сонці полотно, побачив їх і вирішив узяти у полон. Перетворившись на чудового метелика, він сів на травичку, а потім, перелітаючи з квітки на квітку, з кущика на кущик, усе далі й далі заманював дівчат. Опинилися сестри у непролазних хащах, де ані звір не проходить, ані пташка не пролітає. Метелика враз не стало. Усе почорніло, закрутилося, заревіло. Перед ними став страшний Змій. Схопив дівчат і поніс у своє царство. Плачуть дівчата, а він регоче, реве, жалю їм завдає. Бо не любить слуга злого духу, щоб щастя ходило між людьми, щоб добро панувало.
   Плачуть дівчата і кидають по одній волосині чорного і русявого волосся. Можливо, за цими волосинами їх знайдуть юнаки і вони повернуться додому. І сталося диво-дивне: добрий лісовий дух оживив їх і перетворив на чорні й червоні ниточки. Прилетів Змій у своє царство, замкнув на важкі залізні замки полонянок і ліг відпочивати.
   Тим часом юнаки дізналися, що дівчат украв змій і вирушили в дорогу їх рятувати та з неволі визволяти. Довго йшли вони полями, лісами. Раптом побачили у траві чорні та червоні ниточки. Здогадались вони, що це дівчата їм слід залишили. Почали змотувати вони нитки у клубочки та так і підійшли до Змієвого палацу.
   Викликали Змія на бій. Він вилетів розлючений, страшний, із ніздрів вогонь палає. Не було у хлопців зброї, лише ниточки схрестили. І сталося диво: вони перетворились на міцні мечі, що відразу відрубали по дві голови. Розправилися відважні юнаки зі Змієм, упав палац — і лише купка попелу залишилася від нього. Визволили хлопці полонянок й віддали їм решту чорних і червоних ниток. Цими нитками хрестиками вишили дівчата чудо-сорочки. З вдячністю одягли їх юнаки. Ще кращими і сильнішими стали. А дівчата всім рідним теж повишивали сорочки. Бо на візерунках вишиванок були добрі обереги від усього злого, подаровані добрим лісовим духом дівчатам-полонянкам. Відтоді, кажуть старі люди, повелось вишивання. І де у хаті є вишиванки, там рід живе добре і щасливо. 
 
Автор: на Комментариев нет:

Українські народні казки

Українські народні казки

Автор: на Комментариев нет:
Поняття патріотизму у всіх викликає досить змішані почуття і емоції. Для одних – це дуже важливо , для інших – нічого особливого , треті – поняття не мають , про що йде мова. Але все ж для багатьох постає обов’язковим бути самому патріотом , і так само виховати своїх дітей.
 
Самое поширена асоціація про людину – патріота – це людина у формі , особливо у військовій . Але для того , що б бути патріотом не обов’язково бути військовозобов’язаним , носити форму , і складати присягу на вірність Батьківщині. Патріотизм полягає в нашій поведінці , у повазі до предків , шанування традицій , дотриманні свого як фізичного , так і морального здоров’я , створенні міцної сім’ї , і вихованні дітей на тих же засадах .
 
Почуття патріотизму є в душі у кожної людини , але необхідно його просто пробудити , зуміти достукатися і поставити правильні життєві пріоритети. Саме цим і повинні займатися батьки , які хочуть виховати патріота в сім’ї.
 
Але з чого почати? Існує кілька рекомендацій , які допоможуть знайти відповідь на питання як виховати патріота в сім’ї.
 
Ми проживає в найкращій країні , і інші країни нам заздрять ..
 
Якщо ви щиро бажаєте виростити дитину патріотом , не кажіть при ньому погано про ту країну , де ви живете. Адже Батьківщину , як і батьків не вибирають. І повірте , як би , вам не здавалося , що десь краще , врядли це правда. У кожній країні є свої проблеми , свої труднощі і з екрана телевізора нам їх ніхто не показує. Всі хочуть , щоб про них думали тільки добре .
 
Тому не допускайте при дитині вираження великого невдоволення про вашу Батьківщині , говорите більше позитивного . Але в теж час не сильно прикрашати ситуацію , вчите дитину бути ще й реалістом .
 
Обов’язково подорожуйте . Не потрібно відразу їхати закордон , і в рідній країні є маса місць , від яких просто дух захоплює. Та й врядли ви встигли скрізь побувати .
 
Показуйте дитині на наочності всю красу і захоплюючу історію рідних країв .
 
Пам’ятайте , що скоро ваша дитина стане зовсім дорослим , і зможе самостійно робити свої , вже дорослі висновки , і мати власну думку. І якщо з дитинства не закласти маленьке зернятко патріотизму , врядли воно потім зможе прорости .
 
Просто про складне .
Не забувайте і про те, яка багата подіями історія вашої Батьківщини. Найчастіше розповідайте дитині про подвиги , великих війнах , перемогах і поразках , правителях і государях , і навіть простих людях які , за стільки століть , сотворили цю історію , а разом з нею і країну , в якій ви зараз живете. Тільки головне робіть знижку на вік дитини , і говорите зрозумілою йому мовою . Обов’язково відповідайте на всі його питання , аналізуйте зацікавили його ситуації , робіть спільні висновки і обов’язково слухайте і приймайте думка вашої дитини. Нехай воно ще дитяче та наївне , але це перші його кроки , до вміння самостійно робити висновки.
  Історія , а точніше шанобливе ставлення до неї , а так само до предків , донесена вами до свідомості дитини , допоможе вам виховати патріота в сім’ї.
 
Культуру в маси.
  Нехай вам абсолютно комфортно на улюбленому дивані , і не хочеться нічого окрім як чашечки чаю і подивитися телевізор – вставайте і йдіть з дитиною в музей , на виставку , в ляльковий театр , на дитячий концерт . Культурний розвиток дитини з ранніх років , є невід’ємною частиною зародження почуття патріотизму. Якщо ви разом відвідували такі заходи з раннього дитинства , то є велика гарантія того , що і далі , вже в більш старшому віці у дитини буде інтерес продовжувати такі відвідування . Пам’ятайте , що зараз головним прикладом для наслідування є ви, так, що не робіть , так що б потім було прикро за втрачену можливість.
 
Більше позитиву .
 Діти дуже чутливі до емоційного стану їх батьків , якщо вам погано , то дитині теж буде не по собі. Тому . Як би в житті не траплялося , намагайтеся налаштовувати себе на позитивну хвилю. Знаходьте позитив у будь-яких діях. Так ви не лише уникнете песимістичного настрою дитини , але так, же навчіть його легше справлятися з проблемами , не опускати руки ні за якої ситуації , і так само завжди знаходити , чому радіти . Виховати патріота неможливо в атмосфері вічної проблеми , поганого настрою і відсутності віри в майбутнє.
 
Підтримка .
 При бажанні виховати патріота в сім’ї , головне підтримка . І мова йде про всебічну підтримку . Прагнення до патріотизму повинно бути не тільки у вас , але і у вашого партнера , і близьких родичів. Живучи в такій атмосфері , дитина в майбутньому буде намагатися відтворити її вже в своїй сім’ї. Так само підтримуйте свого малюка в його поглядах , захоплення, інтереси . Хваліть за успіхи і правильно зроблені висновки з скоєних вчинків чи проступків . Пояснюйте дитині , чому ви поступаєте по відношенню до нього або іншій людині саме так , а не інакше , і просите , що б він аргументував свої вчинки так само.
 
Чи не припиняйте його в прагненнях , і позитивному настрої , звичайно , якщо бажані дії йому не зашкодять. Навіть якщо ви не бачите перспективи , все одно намагайтеся проявити свою віру в дитину . У раптом у нього дійсно все вийде. Такі відносини зроблять ваше спілкування більш близьким , дозволять заробити авторитет перед дитиною , а так само більше контролювати його дії.
 
Технології .
 Для допомоги собі у вихованні патріота в сім’ї , не ігноруйте результати праці вчених і техніків , використовуйте всі можливості , які нам надає , сучасний рівень розвитку даної галузі. Дивіться наукові та документальні фільми , знаходите цікаву інформацію , проводите свої розслідування , обговорюйте побачене , радійте і переживайте разом з героями фільмів. 
 
Автор: на Комментариев нет:

Вірші про Україну

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
Конституцію читають
Тато, мама і дідусь,
Я на неї теж дивлюсь,
Сторінки перегортаю.
Гарна книжка і цікава,
Всіх добра навчає
І дарує людям право,
Від зла захищає.
Скоро я навчусь читати
І сам прочитаю,
Бо вже дуже хочу знати,
Які права маю.
  
ЖУРАВЛИК
З далекого краю,
З далеких світів
Журавлик на крилах
Додому летів,
Минав океани,
Ліси і моря,
Вдивлявсь крізь тумани:
- Чия це земля,
Чиї це долини,
Чиї це луги,
Чию це калину
Гойдають вітри!
Впізнав батьківщину:
- Моя це земля,
Моє тут гніздечко
І мова моя.
Л. Пилип’юк

Я - УКРАЇНКА
Я - українка!
Горджуся й радію,
Що рідною мовою
Я володію,
Шевченковим словом
Умію писати
Слова мелодійні
І вірші складати.
Я - українка!
Живу в Україні,
На вільній, єдиній
Моїй Батьківщині,
Де все мені в радість:
Ліси і садки.
Озера й річки,
І глибокі ставки,
Лани неосяжні,
І гори, й долини,
Цвіт білосніжний
У лузі калини.
В душі моїй солодко
Грає сопілка,
Бо я з України,
Бо я - українка!
О. Василенко

 ПІСНЯ
Живи, Україно, живи для краси,
Для сили, для правди, для волі!..
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі.
До суду тебе не скують ланцюги,
І руки не скрутять ворожі:
Стоять твої вірні сини навкруги
З шаблями в руках на сторожі.
Стоять, присягають тобі на шаблях
І жити, і вмерти з тобою,
І прапори рідні в кривавих боях
Ніколи не вкрити ганьбою!
О. Олесь
 
Автор: на Комментариев нет:

Українські прислів’я і приказки

 

Або пан, або пропав.
Бог не теля, бачить звідтиля.
Взявся за гуж — не кажи, що не дуж.
Вік живи, вік учись.
З дурною головою нема ногам покою.
Вір своїм очам, а не чужим словам.
Вовків боятися - в ліс не ходити.
Дарованому коневі в зуби не заглядають.
Дурневі закон не писаний.
Живий про живе й думає.
Життя прожити — не поле перейти.
Задер носа, що кочергою не дістанеш.
Злого люди заклюють, а доброго злижуть.
Знає кішка, чиє м'ясо з'їла.
Знання людині, що крила пташині.
Береженого Бог береже.
І сам не їсть, й іншим не дає.
Коли гроші говорять — правда мовчить.
Куди голка, туди й нитка.
Куй залізо, поки гаряче.
Ледачий двічі робить, а скупий двічі платить.
Між трьома деревами заблукав.
Моя хата скраю, я нічого не знаю.
На чужому горі щастя не збудуєш.
Не вір словам, а вір ділам.
Не гони коня кнутом, а гони вівсом.
Не зазнавши гіркого, що ти знаєш про солодке?
Не знав, не знав та й забув.
Одна ластівка весни не несе.
Пожалів вовк кобилу — залишив кістки та гриву.
Поле угноїш — урожай подвоїш.
Проти вітру піском не посиплеш.
Семеро одного не ждуть.
Сміливого й куля не бере.
Така робота — ні в тин, ні в ворота.
Умів узяти, умій і віддати.
Хоч з перцем, зате з добрим серцем.
Хоч і довго вчився, та дурнем лишився.
Хто не робить, той не їсть.
Хто хоче багато мати, тому треба мало спати.
Ці горіхи не на наші зуби.
Чули дзвін, та не узнали, де він.
Що посієш, те й пожнеш.
Зустрічають по одягу а проводжають по розуму.
Дурень думкою багатіє.
Моя хата з краю — першим ворога стрічаю.
Гуртом і батька легше бити
Не їж з ножа - злим будеш!
Ще мудрі народні прислів’я та приказки ви знайдете на нашому сайті за посиланнями на початку статтi.
Не святі горшки ліплять.
Петуху кукарекать, як дурню з гори котитися!
 
Автор: на Комментариев нет:

Як відомо, їжа є одним з важливих елементів традиційної матеріальної культури кожного народу, адже саме в ній відбито народний побут, господарювання людей, їх смаки та уподобання. Тому процеси виникнення їжі та продуктів харчування, їх становлення та розвитку, функціонування в певні історичні періоди були і є предметом дослідження учених різних галузей знань, зокрема етнографів, етнологів, істориків, мовознавців.
Крім українців, жоден з індоєвропейських народів не мав звичаю пекти пироги. Начинкою до пирогів служать різні продукти рослинного чи тваринного походження: м'ясо, риба, квасоля, горох, морква, капуста, сир, мак, вишні, сливи, яблука, груші. Ліплені пироги були ритуальною стравою протягом тисячоліть. Згодом вони здобули популярність і в інших народів. Обрядовими стравами здавна вважалися український куліш, та млинці, пампушки й галушки.

Багато традиційних видів їжі, дійшовши до нашого часу, втратили своє ритуальне чи обрядове значення.
Каша була символом продовження роду — це обрядова страва на родинах, хрестинах; її несуть діти до «своєї» баби перед Різдвом і обмінюють на бабину кашу.
Звичай обсипати молодих на весіллі горіхами, зерном символізує добробут, багатодітність. Він існував з давніх-давен у багатьох народів, насамперед у Стародавніх Греції та Римі. Пізніше символічне значення горішків було перенесене на печиво у вигляді горіхів, бубликів, медових пряників тощо. Дослідники народних звичаїв вважають, що і весільний коровай, і частування хлібом-сіллю молодих, а також благословення їх батьками було найбільш ранньою формою фіксування шлюбу в дохристиянських обрядах.

Різдвяні свята були пов'язані з поминанням померлих. Споживання куті в давнину було ритуалом принесення жертв. Поминальними стравами були також капусняк, іноді борщ, риба, кисіль молочний або фруктовий, голубці, локшина, м'ясо, вареники.

Найкращим засобом проти злих духів вважали часник, тому на Новий рік всі намагалися його вживати найбільше, щоб протягом року злі сили не турбували людей та їхнє житло.

На Масляну, або «сирну неділю» улюбленою стравою були вареники з сиром, млинці, налисники, які запікались або поливалися сметаною.

Зустрічаючи весну, в Україні пекли сорок бубликів, жайворонків, голубів, носили їх вулицею і, роздаючи дітям, співали веснянки.

Великодній коровай (давньослов'янська «баба», або християнська паска) має обрядове значення: пробудження природи, магічне сприяння плодючості полів, худоби і людей. Великодні короваї задовго до прийняття християнства споживали разом із обрядовими яйцями — крашанками (писанками), які є символом життя.

Свято Спаса знаменувало достигання плодів. До цього дня не можна було споживати плодів фруктових дерев. На Спаса їдять яблука, вмочаючи їх у мед.

В Україні існувало чимало так званих харчових заборон. Найчастіше це були пости — християнські заборони їсти м'ясо і м'ясо-молочні продукти. Чергування постів і м'ясниць було зумовлене головним чином християнським календарем. У піст їли борщ з грибами, рибою або просто з олією, картоплю, круп'яні куліші, киселі з сушених фруктів, а також галушки, пиріжки з квасолею, горохом, картоплею, капустою або вареники з такою ж начинкою.

Звичайно, їжа українців розрізнялася залежно від крайових (регіональних) особливостей, проте спільне для всіх було значення обіду як об'єднуючого чинника. Це традиційна форма спілкування всієї родини, а часто і сусідів, громади (толока, поминальні дні). Це давній закон наших предків — об'єднання людей через їжу.
Народна їжа відзначається великою стійкістю традицій, часто навіть більшою, ніж інші види матеріальної культури. Тому слід збирати і поширювати рецепти давніх страв, звичаїв, пов'язаних з харчуванням наших предків, адже в них простежуються особливості, зумовлені природними умовами, господарською діяльністю, особливостями сімейного побуту українців.

Вживання їжі було своєрідним ритуалом. У великих родинах, коли за столом збиралася вся сім'я, обід починався з молитви, якою освячувалася їжа. Такі молитви збереглися з дуже давніх часів. У народовір'ї, можливо, ще не було якихось канонічних молитов, які з'явилися в християнстві, проте в кожній родині існувала своя формула звернення до Бога і подяка йому за їжу.
Шишки -  весільне обрядове печиво, яке випікали з коровайного тіста.
Паска  -  весняний обрядовий хліб, який готували до Великодня
Мандрики  (мандриги) — обрядове печиво, що готували на Петра (12 липня).
Лежень  - весільний обрядовий хліб, різновид колача.
Проте Лежень робили завжди овальним та великим — як із плетінки, так і з цілої довгастої хлібини.
Кутя. В українців, як і в багатьох народів світу, стійко побутувало повір'я: як почнеш новий рік, так він і мине. Новорічний стіл мусив буквально ломитися від страв, аби протягом майбутнього року не знати голодної скрути.
Корочун  (крачун, кречун) — різдвяний обрядовий хліб, який випікали разом з колачами для вечерників і колядників.
Коровай -  обрядовий хліб, поширений серед багатьох слов'янських народів. Але для української обрядової традиції Коровай, як символ, має особливе значення, використовується у численних обрядових діях і вирізняється багатоманітністю варіантів.
Коливо -  (канун, сита) ритуальна поминальна страва, різновид куті.
Пшеницю (на Лівобережжі частіше ячмінне недроблене зерно) варили до готовності, охолоджували, поливали медовою ситою або слабким цукровим сиропом.
Колач — обрядовий хліб. На весіллях, крім короваю, пекли й інше печиво, серед якого Колач посідав не останнє місце. Виготовляли його із вчиненого тіста, як правило, плетеним з трьох-чотирьох качалочок.
Калита  (калата, маламай) - обрядовий хліб
Жайворонки  (сороки) - печиво, що випікали на свято Сорочин
Дивень -  обрядовий хліб, аналогічний за своїм ритуальним призначенням колачеві.
Його виробляли найчастіше з плетінки втроє чи вчетверо, а потім її краї з'єднували, щоб утворилося замкнене коло.
Верч  - весільний обрядовий хліб, різновид колача, лежня. Готували його на Поліссі.
Бабина каша - страва на яйцях і маслі, яку за звичаєм готувала баба-повитуха і приносила на хрестини у горщику.

 
Автор: на Комментариев нет:

Українські народні ігри

Народні ігри, відомі нам як забава, як форма фізичного загартування,— своєрідна школа виховання, що формує поетичне мислення і мистецькі смаки. Гра була вигадана ще первісними людьми як частина складного ритуалу, який мав на меті інтенсифікувати людську енергію для найповнішого впливу на явища природи і життя. Словесний текст ігор, який зараз, наприклад у весняних іграх, має першорядне значення, довгий час був лише одним із складових елементів, і то не найголовнішим, у комплексі ритмічного руху, жесту, вигуку. У колективному дійстві, магічному ритуалі, покликаному сприяти розвиткові й росту рослин чи тварин, головним смислом руху була імітація. Весняні ігри того часу, коли вони були рослинними магічними діями і виконувались дорослими представниками роду, можна назвати вегетаційними. Пізніше вони втрачають свій магічний смисл і переходять у розряд молодіжних та дитячих забав.
 
 
Дослідження ігор дає багатющий матеріал для з'ясування історичних основ формування української нації, коріння її звичаїв, вірувань та традицій. Наприклад, відомий варіант дитячої гри у жмурки — «киці-баба» не що інше, як уривок із ритуалу, що присвячений Рожаниці і, певно, виконувався жінками, які чекали дітей. Адже смисл гри пов'язаний із ловінням дітей, а глибше — із визначенням статі майбутньої дитини, і навіть сама поза готовності «киці-баби» — простягнені вперед руки — відповідає зображенню на давніх вишивках Рожаниць. Або ж найдавніша гра «кривий танок», яким майже завжди починаються весняні ігри. Дівчатка, побравшись за руки, довгою вервечкою рухаються між трьома посадженими на землі дітьми або просто туди, куди їх тягне провідниця. Крім руху, ніякого смислу у грі немає. Словесний супровід не пов'язаний із початковим змістом ритуалу — пробудження енергії рослин, ріст яких імітується. Крім культу весняної родючості, у весняних іграх присутні шлюбні мотиви. У багатьох словесних супроводах весняних ігор зустрічаються елементи-символи обох головних мотивів цих дійств. Це може бути головний персонаж гри птах Коструб — магічний провісник весни, похорони якого символізують перемогу сонця над холодом; воротар чи ящур, які випускають або ж забирають молоду дівчину. Щодо ящура, то у цій грі знайшли своє відображення прадавні міфи та ритуальні звичаї про жертвоприношення, які знаходимо і в казках. Кілька весняних ігор, які ми наведемо, підтвердять це.
 
 
"А МИ ПРОСО СІЯЛИ, СІЯЛИ"
Дівчатка та хлопчики розділяються на дві однакові групи. Гравці з першої групи співають і наступають на супротивників, роблячи вперед кілька кроків і знову відходячи, гравці другої команди відповідають, виконуючи ті ж рухи.
 
- А ми просо сіяли, сіяли,
Ой див, Ладо, сіяли, сіяли.
- А ми просо витопчем, витопчем,
Ой див, Ладо, витопчем, витопчем.
- Та як же вам витоптать, витоптать?
- А ми коні випустим, випустим.
- А ми коні злапаєм, злапаєм.
- Та чим же вам лапати, лапати?
- Ой шовковим неводом, неводом.
- А ми коні викупим, викупим.
- А за що вам викупить, викупить?
- А ми дамо сто срібних, сто срібних.
- Не візьмемо й тисячі, тисячі.
- А ми дамо дівчину, дівчину.
- А ми дівчину візьмемо, візьмемо.

ВЕРЕБЕИ (ГОРОБЕЦЬ)
Діти утворюють коло, всередині — веребей. Коло швидко рухається, всі співають, плескаючи в долоні.
 
Киш, киш, веребей,
Не клюй конопель.
Мої конопельки,
Дрібні, зелененькі,
У вірчики в'ються,
Самі не беруться,
Братись не даються.
 
Веребей кидається на дітей, які утворили коло, вони розбігаються. Той, кого веребей зловить, займає його місце, і гра починається знову.

ЯЩУР
Збираються дівчата. Одну з гурту обирають за ящура, інші беруться за руки, водять хоровод і співають:
 
Ой не сиди, ящуре,
В гороховім місті,
Май собі дівку,
Як перепілку,
Котру маєш,
Собі забираєш.
Як не ймеш,
Зараз вмреш.
Завтра поранку
Сховаєм у ямку.
Пирогів напечем,
Ящура пом'янем.
А ти таки, ящуре,
Не соромайся,
Котрійсь пані поклоняйся.
Чи старій, чи малій,
Чи мені, молодій.
 
Переспівавши, зупиняються, і ящур вибирає котрусь із дівчаток і кланяється їй. Дівчина дає якийсь подаруночок. Діти продовжують гру, поки ящур не обере кожну з учасниць гри й отримає подарунки. Потім дівчата починають по черзі просити подарунки у ящура:
 
Ящурочку, голубочку,
Оддай мою худібочку,
Що я пряла, заробляла,
Із ящуром прогуляла.
 
Ящур намагається розсмішити дівчину, а та повинна дивитись в очі й не засміятись, бо інакше ящур не віддасть подарунок.
 
Дослідити глибоко походження ігор, не пов'язаних із календарними обрядами, і їхній зв'язок з ритуалами нелегко, оскільки більшість з цих ритуалів стали власне іграми, не зберігшись у практиці дорослих. Але придивившись до деяких дитячих забав, можна помітити елементи ворожіння чи випробування, поклоніння чи жертвоприношення. Цікаво, що певна кількість ігор зберегла чіткий розподіл на «дівчачі» та «хлоп'ячі», що теж вказує на давність їх по ходження. Щодо педагогічної доцільності забав, можемо з певністю сказати, що дитячі ігри — вищий прояв системного підходу до виховання дитини, у якому передбачено фізичне, естетичне, розумове і моральне формування особистості та виховання любові до праці як одне з найголовніших завдань.
Розглянемо деякі із цих ігор, назви яких найбільш відомі з літератури та спогадів дідусів і бабусь.

 
 
ГУСИ
Обираються вовк, пастух, мати і гуси. Мати трохи осторонь — дома. Пастух жене в поле гусей пасти. Вовк сидить між матір'ю і полем, де гуси. Мати починає кликати:
 
—Гуси, гуси, додому!
—Чого?
—Вовк за горою!
—Який?
—Сірий, білий, волохатий! Тікайте швидко до хати!
 
Гуси тікають, а вовк ловить. Кого впіймає, приводить додому. Мати перераховує гусей і, одного не дорахувавшись, звертається до пастуха:
 
—Де гуска?
—Продав.
—Що купив?
—Булку.
—Де вона?
—З'їв.
 
Мати б'є пастуха і знову посилає його пасти гусей. Так продовжується доти, поки вовк не переловить всіх гусей. Повернувшись з останнім гусаком, пастух зізнається, що гусей забрав вовк. Мати пропонує відібрати гусей, йдуть до вовка.
 
—Чи не бачили ви наших гусей?
—Ні, не бачив (гуси в цей час ґелґотять).
—А що то ґелґотить?
—Та то борщ кипить (гуси шиплять).
—А що то шипить?
—Каша біжить.
—Дайте-но подивлюсь,— мати відштовхує вовка,— може, то наші гуси.
 
Впізнавши своїх гусей, розтулює їм руки, які ті міцно стискають. У кого не розтулить, той буде вовком.

 
Сергей Грибков "Прятки" 1893
НЕЩАСНИЙ ОПОЛОНИК
Дівчата стають поряд і беруться за руки. Одна з дівчат, господарка, починає гру, звертаючись до когось із дівчаток праворуч:
 
—Здоров, кума! Чи ти ложки мила?
—Мила.
—А ополоник?
—Забула.
—Так не забувай, кумочко.
 
При цьому господарка намагається вдарити дівчину лозиною, а та повинна втекти попід руками інших дівчат і стати ліворуч. Гра триває, доки всі дівчата не стануть у тому порядку, що й на початку гри. Тоді господаркою обирають іншу.
 
ХРЕЩИК
Дівчата стають парами одна за другою, Дівчина попереду говорить:
 
—Горю, горю, пень!
 
Остання пара питає:
 
—Чого ти гориш?
—Красної дівки хочу.
—Якої?
—Тебе, пані молодої.
 
При цих словах остання пара розбігається, намагаючись з'єднатись перед попередньою парою, а та намагається зловити когось із них. Якщо спіймає — та, що залишиться без пари, буде «горіти», якщо ні — гра повторюється знову.
ПАНАС
Грають хлопці й дівчата. Когось обирають Панасом, зав'язують очі хустинкою, виводять на середину й обертають, питаючи:
 
—Панасе, Панасе, На чому стоїш?
—На камені!
—Що продаєш?
—Квас!
—Лови курей, та не нас.
 
Відпускають Панаса, а самі розбігаються. Він починає ловити дітей, і той, кого зловить, стає Панасом.
 
Elizabeth Adela Stanhope Forbes Hide And Seek 1820
ЦУРКА
Грають хлопчики. Креслять на землі «город» (чотирикутний, метр на метр), потім міряються на палиці, хто з гурту буде в городі (верхні), а хто піде у поле (нижні). Той, хто починає, на середині городу кладе цурку (дерев'яну, з обох боків загострену паличку 30 см) і б'є її палкою так, щоб, коли цурка підстрибне, встигнути ще хоч би раз її вдарити (кожен удар у повітрі оцінюється у 10 гил). Цурку треба бити доти, доки вона не вилетить за город. Якщо при цьому гравець не зможе вдарити її у повітрі (підмурити), він заробляє 10 гил, якщо ж підмурить, додається ще десяток гил і так далі. Вибиту з городу цурку бере один з хлопчиків з поля і кидає в город, попередньо зробивши від того місця, де лежала цурка, два кроки до городу. Якщо цурка впаде в городі, б'є наступний гравець із тих, що знаходяться у городі; впаде поза городом — продовжує грати перший і б'є цурку з того місця, де вона впала. Він грає доти, поки протилежна команда не вкине її в город.
«Городяни» б'ють по черзі та ведуть рахунок гил, поки кожному з них не буде вкинута цурка в город. Потім так само б'ють «поляни», намагаючись набрати більшу кількість гил.
Переможці вбивають цурку в землю, а переможені по черзі витягують її із землі зубами.
 
Giovanni Battista Torriglia Blind man's bluff
СКРАКЛІ
Десять круглих палиць довжиною 30—40 см — скраклів — ставлять або у шаховому порядку, або поряд по п'ять штук. Відраховують 25—30 кроків, визначаючи середину відстані («масло»). Гравці кидають палиці через всю відстань по черзі. Якщо перший гравець зіб'є скраклю, то наступний його кидок буде з «масла». Виграє той, хто зіб'є найбільше скраклів.

ДОВГА ЛОЗА
Грають хлопці, які стають один за одним обличчям у потилицю на відстані 2 метрів. Голову і спину нахиляють, а гравець, який стоїть позаду, розганяється, перестрибує через кожного і стає попереду, так роблять всі по черзі.
 
Рыбаков Гавриил Федорович "Игра в жмурки"
ДІДУСЬ МАКАР
Гравці обирають з-поміж себе дідуся Макара, який повинен дізнатись, що вони робитимуть. Діти відходять від нього, загадують яку-небудь роботу: шити, рвати ягоди, танцювати тощо. Загадавши, підходять до дідуся і кажуть:
 
—Здрастуй, дідусю Макаре!
—Здрастуйте, діти. Де були, що робили?
 
Діти відповідають так, щоб трошки підказати: на городі, в садку, в хаті тощо, і показують, що вони робили. Коли дідусь вгадає, всі тікають, а він їх ловить; кого впіймає, той стає дідусем. А коли не вгадає, діти зізнаються, що робили, і теж тікають.
 
 
Як видно з наведених прикладів, ігри були різноманітні й розраховані на будь-яку пору року, до того ж ми не включили до цього переліку такий вид забави, як відгадування загадок, що було надзвичайно поширене в народі. Так само, як виявилося, народні ігри з м'ячем походження теж найдавнішого. М'ячі робились із тваринної шерсті, яку змочували і викачували у долонях, інколи м'яч обшивали шкірою. Виготовляли і м'ячі з очерету чи соломи, так само обшиваючи шкірою. Перед грою м'яч зволожували, щоб став важчим, якщо це потрібно для гри.
 
     
Автор: на Комментариев нет:
Подписаться на: Сообщения (Atom)